Копиця розкоші, добра і багатства, присмачена хлібом та медом. Цим уже вп’яте була наповнена площа Шептицького в Івано-Франківську. Народні умільці приїхали до столиці Прикарпаття, щоб показати себе та своє вміння. Гості могли придбати щось оригінальне, аби прикрасити оселю чи доповнити гардероб. Можна було навчитись і самому щось плести, ліпити, малювати чи майструвати. Достатньо було бажання.
«Ті, хто цікавиться керамікою, полтавську впізнають за технікою фляндрівка, – каже майстриня Юлія Багацька з Полтави. – Таких галичан на вернісажі зустріла вдосталь». Аби вперше представити свій край, жінка подолала майже тисячу кілометрів. Привезла свої роботи: горнятка, монетки, свищики, плакетки з різними сюжетами. На одній із них – гуцул на коні. Найбільшою місією пані Юля вважає передачу знань молодшому поколінню, що й робить у себе вдома.
Мандруючи фестивальними рядами далі, важко було не зауважити стіл, засипаний виробами з чорної глини. Не новина, що чорна глина – найцінніша, а посуд з неї – найдорожчий. Гончар з тієї ж Полтавщини Валерій Ленартович, не приховуючи гордості, розповідає, що глазурована кераміка – хімічна сполука. А от його збанки – екологічно чисті. «Ребра, голубці, борщ варяться довше, ніж у звичайному посуду, проте набагато смачніші, – підказує його дружина Алла. – Тим паче, зберігається колір продуктів».
«Береш шмат глини, кидаєш на круг – і ліпиш, – розповідає Валерій про улюблене гончарство. – Років зо 20 тому мені ще був потрібен шаблон. А нині вже не глина мною керує, а я нею». Каже, що найулюбленіший у нього виріб – баняк. Чому? Все просто: найсмачнішою для нього стравою є ребра на пиві, які дружина готує у тому ж таки баняку.
Об’єднуючи навколо себе твор чих людей, Ленартович створив спілку під назвою «Дайте спокій». Каже, що у тій спілці ніхто нікому нічого не винен і кожен має право на власну точку зору. До речі, почесний голова Спілки – 84‑річний Іван Тимошенко, який теж приїхав на «Карпатський вернісаж». Дарма, що дід мешкає в селі Хомутець Полтавської області. Своїми дітваками дід Іван називає мало не всіх фестивальників, що їздять протягом року по всій Україні – показувати народне мистецтво. Вони ж, майстри, приходять до діда «за мудрістю». Косівчанка Любов Ракевич, яка стояла поруч, каже, що Івана Тимошенка називають Гетьманом України.
Кажуть, і Юля Тимошенко просилася до діда в онучки. Дід Іван – єдиний майстер в Україні, який вже понад півстоліття робить гребінці з коров’ячого рогу. Його родину свого часу називали у селі вошолупами. Бо тими гребінцями, які робили його дід і батько, у воєнні часи воші вичісували. Коли Тимошенка запитують, як йому живеться і за що його так любить молодь, той відповідає: «Якби мені роки назад відраховувало і йшло до 25, а не до 100, то було б ліпше. А дітваки мене люблять, бо я їх люблю. А ще – все життя любив стариків. Може за це мене Господь і не оставляє самого». Як каже пані Люба, «нас дід називає своєю бандою, а ми й уявити собі не можемо якогось фестивалю в Україні без нього».
Віра Шнит із Луцька, гідромеліоратор за фахом, 17 років тому побачила майстер-клас по роботі зі шкірою, – і закохалася у той матеріал. «Спершу були чічки до волосся, далі – картини, пляшки. Півроку тому взялася за пояси, – розповідає майстриня. – В Україні мене знають лише чотири роки, бо дотепер найбільший попит був з-за кордону. Та хочеться дарувати красу і нашим людям».
